Про Альянс українських університетів – нове неформальне обʼєднання українських вишів – ми поспілкувалися з одним з ініціаторів його створення, ректором Київської школи економіки Тимофієм Бріком.
– Тимофію, минулого року читачі Освіта.ua мали можливість поспілкуватися з Вами під час одного з ефірів нашого проєкту «EdTalkUA». Того разу ми говорили про ініціативу Ukrainian Global University, що передбачає допомогу українським абітурієнтам у вступі до закордонних університетів. Наскільки успішною виявилася ця ініціатива?
– Дякую. Тодішній ефір дуже допоміг, бо саме минулого року ми хотіли мати широке охоплення наших імовірних учасників.
Нагадаю, що провідна ідея Ukrainian Global University – допомогти талановитим українцям вступити в зарубіжні університети, здобути там освіту й повернутися для відбудови України.
Для участі було подано понад 2500 заявок. Ці заявки надійшли від претендентів, які на той час перебували і в Україні (таких було 60%), і за кордоном. Це були заявки для вступу на бакалаврат, у магістратуру і в аспірантуру. Звісно, багатьох довелося відсіяти, бо не всі претенденти могли переконливо описати свої плани щодо навчання за кордоном і повернення в Україну.
З успішними претендентами ми провели тестування з математики, логіки й англійської мови. Таким чином ми прагнули відібрати найкращих. Зрештою з усієї кількості ми відібрали 200 заявок. Ці заявки ми почали розсилати до наших зарубіжних партнерів.
Наші партнери проводили додаткові конкурсні процедури й у підсумку ми відправили на програми різних рівнів 52 студенти. Вони вже навчаються в університетах Торонто, Парижа, Лондона, Мадрида, Праги та інших міст. Зараз ми підтримуємо звʼязок з нашими студентами, залучаємо їх до заходів Ukrainian Global University, бо саме вони є носіями досвіду вступу й навчання за кордоном.
27 березня UGU відкрив новий набір на навчання для тих українських студентів та дослідників, які прагнуть здобути найкращі освітні можливості світу для відбудови України. Цього року студенти мають можливість самостійно обирати програму та університет, до якого вони хочуть подати заявку.
– Минулого року ми з Вами міркували про те, чи повернуться учасники цього проєкту в Україну після навчання за кордоном. Ви висловлювали оптимізм щодо цього. Зараз Ви так само оптимістично налаштовані щодо їхнього повернення додому?
– Я все ще оптиміст. Варто памʼятати, що це відібрані люди. Зрозуміло, що з усіх, хто хотів поїхати, ми відібрали найбільш мотивованих. І зараз бачимо, що не помилилися.
Наприклад, ті студенти, які зараз навчаються на магістратурі Університету Торонто, вже працюють над конкретними проєктами з відновлення та реформування української економіки. На презентації їхніх проєктів будуть присутні представники нашої ініціативи й канадські урядовці. Таким чином ці конкретні проєкти мають шанс бути реалізованими в Україні.
Єдиний виняток з-поміж наших учасників – це бакалаври. Звісно, їхнє навчання триватиме багато років. Після бакалаврату вони захочуть вступати в магістратуру, потім – в аспірантуру. Тому з ними ми маємо працювати довше й тримати подальший звʼязок для їхнього повернення в Україну.
– Тепер Ви розпочинаєте проєкт, скерований на розвиток української вищої освіти, – Альянс українських університетів. Про створення Альянсу оголошено під час Школи стійкості університетів. Це знову ж таки є виявом Вашого оптимізму щодо студентів, які залишатимуться й навчатимуться в Україні, і щодо покращення якості української вищої освіти? Як Ви бачите мету цього Альянсу?
– Це є виявом нашого прагматизму. Ми самі в Україні. Ми хочемо тут жити, викладати, займатися наукою. І ми бачимо, що в Україні багато проактивних університетів. Під час повномасштабного вторгнення росіян ці університети проявили себе дуже активно: співпрацювали з теробороною, приймали біженців, починали відбудову громад. Я сам шокований прикладами роботи в умовах війни таких закладів, як Сумський державний університет або Дніпровська політехніка. Безумовно, це професіонали.
Тож, маючи таких прекрасних партнерів, ми всі хочемо кращого майбутнього для української вищої школи: якісної освіти, академічної доброчесності, запровадження успішних бізнес-практик, реального впливу університету на громаду. І всі ми погоджуємося з тим, що цього легше досягти разом. Ми можемо обмінюватися думками й лобіювати втілення власних ідей, як-от фінансова автономія університетів чи якісне фінансування приватних вишів.
Повернуся до Вашого питання. Авжеж, якщо студенти мають повертатися з-за кордону, то треба підготувати той плацдарм, куди вони повертатимуться. Якщо університети працюватимуть разом, то вони зможуть це зробити.
– Які заклади освіти вже ввійшли до Альянсу?
– Можливо, Альянс є не зовсім звичним для України. Він не є формалізованою структурою зі статутом і зареєстрованою юридичною особою.
Це неформальне обʼєднання дружніх університетів. Його створення зініціювали шість університетів: Київська школа економіки, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», Національний університет водного господарства та природокористування, Сумський державний університет та Український католицький університет.
Зараз ми відкриті до приєднання інших університетів. Альянс хоче бачити з-посеред своїх членів заклади, які вже мають власну історію успіху та впливу, надають якісну освіту, сповідують принципи доброчесності, реалізують проєкти міжнародної співпраці та є ціннісно зорієнтованими на людей.
Якщо наводити практичні приклади, візьмімо Український католицький університет. Вони людиноорієнтовані, для них дуже важливо підтримувати громаду, вони завжди відбирають якісних студентів.
Так само Київська школа економіки має багатолітні політики протидії плагіату, наші магістри захищають роботи англійською мовою й надалі їдуть у західні університети здобувати ступінь PhD – тож ми тримаємо високу якість освіти.
Сумський державний університет вписав до своєї політики питання гендерної рівності.
Як бачимо, до Альянсу вже входять університети, які пильнують якість навчання, покращують усі процеси власної діяльності й хочуть впливати на громаду й систему. І новими членами обʼєднання ми хочемо бачити заклади, які вже мають відповідний репутаційний шлейф.
– Чи не найпершим офіційним заходом Альянсу стала Школа стійкості університетів. Чого вдалося досягти впродовж проведення цієї школи?
– Ми хотіли зібратися, заявити про наш Альянс, показати, що університети спроможні щось робити разом. На цю Школу ми запросили представників держави й наголосили, що маємо проактивну позицію й хочемо допомагати державі, а не просити чогось від неї.
Робота Школи стійкості університетів була зосереджена навколо пʼяти важливих змістових блоків: якість освіти на кампусі, академічна доброчесність, міжнародні проєкти, дистанційне навчання та психологічна підтримка учасників освітнього процесу. Тож на цьому заході було наголошено, що університети мають право і сміливість обговорювати такі непрості питання.
Але іншою метою Школи стійкості університетів було повчитися. У цікавому форматі «світового кафе» учасники обʼєдналися в групи й по черзі обговорили пʼять тем, які я щойно назвав.
Тобто це була надихаюча подія. Особисто я почув багатьох людей, вислухав багато їхніх думок, дізнався про цінні моменти досвіду своїх колег.
– Які практичні кроки Альянсу українських університетів уже заплановано?
– Ми плануємо крок за кроком робити маленькі активності. Школа стійкості університетів була першим заходом, під час якого ми побачилися й почали співпрацю.
Наступна активність – вебінари для обміну досвідом. Наприклад, Українськи католицький університет вже поділився своїм досвідом фандрейзингу, Київська школа економіки – розкаже про організацію програм подвійних дипломів тощо. Такі вебінари стануть механізмом регулярного обміну досвідом. І до цього обміну ми запрошуватимемо інші університети.
Окрім того, учасники Альянсу планують подати грантову заявку щодо дослідження й підтримки місцевих громад.
Надалі ми розглядаємо Альянс як структуру, через яку українським закладам буде легше виходити на глобальний рівень і брати участь у міжнародних проєктах.
– У західних країнах, наприклад у США, громадські організації чинять потужний вплив на урядову політику, зокрема на функціонування системи вищої освіти. Чи сподіваєтеся Ви на те, що Альянс українських університетів надалі матиме подібний вплив на урядову політику в українській освіті?
– Якщо спиратися на досвід США, варто згадати цікавий і дієвий принцип revolving doors (двері, що обертаються). Цей принцип діє тоді, коли люди «обертаються» між різними сферами: людина була політиком, а потім вийшла на пенсію й пішла викладати в університет. Або людина здобула університетську освіту й пішла в політику. Отже, відбувається така життєва циркуляція.
Я думаю, що наші університети мають впливати на політику. Але вони не мають бути в опозиції, не має бути протистояння «влада – громадянське суспільство». Тут немає місця ультиматумам і токсичним стосункам.
Якісно впливати на урядову політику ми зможемо, якщо між нами існуватиме звʼязка revolving doors. За таких умов представники якісних університетів ставатимуть політиками і матимуть змогу реалізовувати ідеї, напрацьовані свого часу в академічному середовищі. І навпаки, представники влади приходитимуть в університети й ділитимуться власним досвідом. Саме така звʼязка, заснована на довірі, може стати продуктивною і сприяти позитивним змінам. Отже, нам потрібно формувати групи високопрофесійних людей, тому такий Альянс дуже важливий.
Можливо, це прозвучить дещо провокативно, але ми звикли, що громадянське суспільство часто займає позицію незадоволеного: «Ми хочемо впливати на владу, а влада від нас закривається. Усе одно все вирішує парламент чи офіс президента». Але я, як провокатор, можу запитати: «А університети мають достатній рівень експертності? Мають силу і якісні проєкти, варті уваги, щоб впливати на державну політику?».
От якби зіграти в гіпотетичну гру: взяти всіх ректорів, усі українські університети і сказати: «Ви маєте один день, парламент ваш! Ухвалюйте будь-які рішення!». Чи впевнені ми, що ухвалені рішення будуть якісними?
Навіть на нашій Школі стійкості лунали думки: «Ми хочемо бути кращими, але нам бракує дозволу на певну діяльність. Треба, щоб влада нам сказала, що можна і чого не можна робити. І тоді ми будемо якісно рухатися далі». Зрозуміло, що є складні питання, як-от фінансування і фінансова автономія закладів. Та якщо йдеться, наприклад, про академічну доброчесність, то університети можуть самі про неї потурбуватися.
Якщо підбити підсумок моїх провокацій, то можна сказати так: експерти мають впливати на владу, але повинні при цьому мати дуже чітку і якісну програму змін. Експерти мають показати: їхній план змін кращий за альтернативу, вони можуть його виконати, можуть побудувати навколо цього плану коаліцію, вміють працювати з політиками як зі стейкхолдерами тощо.
І я, чесно кажучи, не впевнений, що університети вміють це добре робити. Тому і створення Альянсу – це спроба вчитися бути таким зрілим громадянським суспільством.
– До Альянсу вже зараз входять і державні, і приватні університети. Звісно, у них багато спільних проблем. Але ж приватні і державні заклади мають дуже серйозну специфіку своєї роботи. Як вони будуть співпрацювати: зважаючи чи незважаючи на цю різницю?
– Я гадаю, що зараз унікальний час. Війна робить цю різницю несуттєвою. Можливо, раніше така різниця була більшою.
Візьмімо, наприклад, місію: і приватні, і державні університети погоджуються з тим, що мають виховувати свідомих громадян, мають нести суспільну відповідальність, мають допомагати захистити й відбудувати державу. Тож тут ми говоримо в унісон.
Або візьмімо потреби. Університети опинилися в однаковій ситуації: коли немає грошей, а держава всі ресурси скеровує на армію і безпеку, то й приватні, й державні заклади мають самостійно шукати фінансування. Приватні при цьому мають більший досвід, але державні дуже швидко цей досвід здобувають, візьмімо хоча б їхню співпрацю з міжнародними донорами. Під час нашої Школи стійкості представники багатьох університетів розповідали, що створили у своїх закладах благодійні фонди для залучення грантів. Тож різниця між приватними й державними університетами зменшується.
Залишається невелика різниця культур. І тут немає кращих чи гірших. Наприклад, у приватних закладах існує культура швидкості: «Розберемося, вирішимо!». Ми вміємо економити, не завжди зважаємо на певні нормативні обмеження. Але ми не вміємо керувати такими масштабами, як державні заклади. Ми не маємо такої потужної інфраструктури, кампусів, гуртожитків, лабораторій, як вони. Аби керувати такими масштабами, потрібний особливий менеджерський підхід. І приватні університети мають чого повчитися в державних.
– Чи готові українські університети, зокрема університети Альянсу, до вступної кампанії 2023 року? Чого чекають від цьогорічного вступу?
– Загальний настрій дуже песимістичний. І серед учасників Альянсу також. Ми готуємося до дуже складної і неуспішної кампанії. Кожен університет думає про те, як втримати тих студентів, які є зараз, щоб вони не виїжджали й не йшли в академвідпустки. І для цього ми маємо передусім говорити про навчання на кампусі, бо інакше студентів дуже важко залучити до освітнього процесу.
Також має йтися про унікальні програми. Наприклад, з цього року Київська школа економіки відкриває можливість отримати подвійний диплом українського та американського зразків на бакалавраті. У нас є підписана угода з Університетом Г’юстона. Раніше така можливість була доступна тільки на магістратурі. І це в рази дешевше, ніж здобувати аналогічний диплом в Америці.
Треба говорити про психічне здоровʼя, бо студенти дуже стресовані. Треба говорити про якісне гібридне навчання: не просто ввімкнути Zoom, а використовувати якісні онлайн-інструменти.
А коли говоримо про набір нових студентів, маємо визнавати певну нерівність. Приватні університети або університети, які спеціалізуються на чомусь конкретному, матимуть своїх студентів. Наприклад, Київська школа економіки, яка спеціалізується на ІТ й економіці. А «широким» університетам, як-от КНУ імені Тараса Шевченка, треба шукати і студентів-геологів, і фізиків, і хіміків, і культурологів. І це, звісно, буде набагато складніше.
Тож маємо, зокрема, думати й про те, як залучати до онлайн-навчання тих українців, які зараз перебувають за кордоном.
– І наостанок. Кого Ви хочете бачити в Альянсі? Як можна сформулювати ту цінність, яка привабить університети до співпраці?
– Принципи нашої взаємодії прописані на сторінці Альянсу. Запрошую ознайомлюватися з ними й приєднуватися до нашого Альянсу.
Ми не обираємо конкретні університети, а хочемо, щоб до нас приєднувалися люди проактивні, які хочуть допомагати іншим, допомагати державі та громаді, уже мають репутацію і якісно реалізовані проєкти, орієнтуються на міжнародну співпрацю і піклуються про якість освіти і науки у своїх закладах.
Ми хочемо спільно працювати з якісними ціннісними університетами, які хочуть впливати на майбутнє й відбудовувати Україну.
Джерело: osvita.ua
